Саріндра, колишній гравець у хокей на траві, повертається до Ченнаї після семи років, приховуючи шрами на лівому плечі від пожежі, яка вбила його батька-тренера. Він влаштовується водієм місцевого автобуса № 114, маршрут якого пролягає повз стадіон «Раджа-Арена», де колись грав. По ночах Саріндра тренується на пустирі біля сміттєзвалища, використовуючи стару ключку з написом «М. Кумар» — єдину річ, що вціліла після пожежі. Його сусідка, Дівья, медсестра в муніципальній лікарні, випадково
Ох, «Жизнь до свадьбы» (2010) – вот это фильм, который до сих пор вызывает у меня массу эмоций! Знаете, когда смотрел его впервые, думал: «Вот это да, настоящая история о том, как люди живут до того, как решат связать свои жизни навсегда». Фильм будто подмигивает нам, напоминая, что иногда лучше остаться на свободе, наслаждаться каждым моментом, а потом, ну, иногда решать, что пора уже связывать себя узами брака. Интересно, как всё выглядит в ретроспективе, когда понимаешь: жизнь до свадьбы –