Satish Saripalli

Раджеш, 28 лет, чинит двигатель Boeing в ангаре аэропорта Мумбаи. Его руки в масле, на полу — треснувший гаечный ключ и пустые стаканы от чая. «Опять затянул болты, как для слона, — кричит Амина, пилот в помятой униформе, указывая на шасси. — Слезь с лестницы, сама проверю». Она, дочь владельца авиакомпании, прячет под шарфом синяк от ссоры с отцом: он против ее ночных рейсов в Дели. Раджеш сплевывает в сторону ведра с обрезками металла: «Твои предки наверное и корову в небо запрягали, чтоб так
Саріндра, колишній гравець у хокей на траві, повертається до Ченнаї після семи років, приховуючи шрами на лівому плечі від пожежі, яка вбила його батька-тренера. Він влаштовується водієм місцевого автобуса № 114, маршрут якого пролягає повз стадіон «Раджа-Арена», де колись грав. По ночах Саріндра тренується на пустирі біля сміттєзвалища, використовуючи стару ключку з написом «М. Кумар» — єдину річ, що вціліла після пожежі. Його сусідка, Дівья, медсестра в муніципальній лікарні, випадково