Жизнь после жизни (1 сезон)

Лидія розбиває чашку з синім квітковим візерунком, коли вперше бачить прозору фігуру в кухонному вікні. Її мати, Марта, зі слізою в оці зауважує: *"Знову не виспалася? Може, перестанеш читати ті дивні книжки під подушкою?"* Дівчина не відповідає — вона розрізняє обриси жінки в пальті 40-х років, яка методично витирає плями крові з підлоги біля холодильника. Після автобусної аварії Лідія проводить вечори в міській бібліотеці Бристоля, складаючи з різних газетних вирізок хронологію невідомих смертей. У записнику з обпаленими краями з’являються малюнки: зламаний годинник на вокзалі Темпл-Мідс, тінь у формі круків на цегляній стіні її школи.

Під час дощу біля каналу Флотин-Рід лялькар Томас з шерстяним шарфом на шиї показує їй потерту фотографію 1943 року: *"Ось вона — моя наречена, яку я забув провести в бомбосховище"*. Його пальці проходять крізь папір, залишаючи вологі плями. Разом вони відтворюють маршрут вантажівки з медикаментами, яка зникла під час бомбардувань. Сестра Лідії, Еллен, знаходить під ліжком коробку з польськими листівками та вирваними сторінками щоденника: *"Ти збираєш сміття мертвих? Мама хоче викликати лікаря"*. Дівчина ховає під подушку знайдений у коміні німецький медальйон — його грані висікають ініціали, які збігаються з татуюванням Томаса.